. “Лікарі не кажуть, скільки в мені було куль”
Росія стверджує, що вона не стріляє по мирних жителях – по будинках, в яких вони живуть і працюють, чи в самих людей.
На лікарняному ліжку в Запоріжжі Наталія Миколаївна гірко сміється з таких російських заяв.
Ще у першій половині березня ООН заявила, що російські напади на цивільні об’єкти в Україні можна вважати воєнним злочином.
Відтоді відбулися численні задокументовані напади, під час яких мирні жителі загинули у великій кількості – багато смертей стали результатом невибіркового інтенсивного обстрілу цивільних районів.
Але те, що сталося з 45-річною Наталією, було навмисним, цілеспрямованим і безпідставним. Те, що вона ще жива – це диво. Стискаючи руку свого сина Миколи, вона розповіла мені, що сталося в її рідному місті Пологи в день прибуття російських військ.
“Я вийшла з дому, хвилювалася за маму, тож пішла до неї. Вона жила на вулиці біля нашої, – каже Наталя, яка розповіла, що її пропустили через блокпост росіян. – Потім
пішла до будинку моєї матері, підняла руки вгору і сказала, що мені вже дозволили пройти, але солдат випустив чергу зі свого кулемета, мені по ногах та нижче пояса”.
Наталя не бачила обличчя і не чула голосу російського солдата, який у неї стріляв.
“Він не сказав жодного слова. Вони стояли біля танка з буквою Z, – продовжила вона. – Усі вони були в масках чи балаклавах”.
Сусіди та родичі вивезли Наталю до лікарні в Запоріжжі, де лікарі сказали, що вона перемогла смерть “на міліметр”.
“Мені лікарі не кажуть, скільки в мені було куль. По мені стріляли нижче пояса, – каже вона, показуючи кульове поранення у животі. – Тут одне, і тут, і тут. Усе пошкоджено, мої жіночі органи також”.
