Держпраці застерігла роботодавців від примусового звільнення працівників. Першочергово йдеться про тих осіб, які не можуть виконувати посадові обов’язки через стан здоров’я (наприклад, у разі встановлення інвалідності).
Примушувати працівника до звільнення — протизаконно, адже законодавство висуває низку вимог до припинення трудового договору. По-перше, для звільнення особи мають бути законні підстави, закріплені у Кодексі законів про працю. Це, зокрема:
- угода сторін;
- закінчення строку трудового договору;
- розірвання трудового договору з ініціативи:
- працівника (ст. 38, 39 КЗпП України);
- власника або уповноваженого ним органу (ст. 40, 41 КЗпП України);
- вимога профспілкового чи іншого уповноваженого на представництво трудовим колективом органу (стаття 45 КЗпП України);
- відмова працівника від переведення на роботу в іншу місцевість разом з підприємством, установою, організацією (а також відмова від продовження роботи у зв’язку із зміною істотних умов праці);
- вирок суду, яким працівника засуджено до позбавлення волі або до іншого покарання, яке виключає можливість продовження даної роботи (звільнення від відбування покарання з випробуванням не входить до цього переліку);
- підстави, передбачені контрактом;
- підстави, передбачені іншими законами.
При цьому звільнення з ініціативи роботодавця може відбутися лише у тому разі, якщо на підприємстві немає вакантних посад, на які можна перевести особу відповідно до рекомендацій МСЕК, або ж сам працівник відмовився від такого переведення. Крім того, трудовий договір розривається, якщо особу визнано непрацездатною і немає видів робіт, які людина могла б виконувати.
Таким чином, якщо працівник втратив працездатність, його можна звільнити за ініціативою роботодавця, зробивши відповідну відмітку у трудовій книжці («Звільнено у зв’язку із виявленою невідповідністю виконуваній роботі внаслідок стану здоров’я, п. 2 ст. 40 КЗпП України»). При цьому виплачується вихідна допомога, її мінімальний розмір становить середньомісячний заробіток.
