Винославський Василь Миколайович

Заслужений працівник вищої школи, лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки, професор Винославський Василь Миколайович протягом довгих років був деканом гірничого та факультету гірничої електромеханіки і автоматики Київського політехнічного інституту (27 років ) та завідувачем кафедри (35 років).

Василь Миколайович народився у 1920 році на чудовій українській землі в селі Лука-Барська Барського району на Вінниччині. Тут пройшло його дитинство. Він любив цю землю, регулярно навідувався до рідного дому, з захопленням розповідав про неї колегам по роботі, при нагоді запрошував своїх колег до рідного села, з любов’ю показував околиці села та пам’ятні місця дитинства.

Він рано, в 14 років починає працювати в автоколоні «Дорбуд» в м. Києві, з 1935 по 1938 рр. навчається в середній школі № 73 м. Києва, після закінчення якої вступає до Київського політехнічного інституту студентом електротехнічного факультету за спеціальністю « Електричні мережі та системи».

В зв’язку з нападом фашистської Німеччини на Радянський союз в 1941 р. він добровільно пішов на фронт на захист Вітчизни. В 1941-1942 роках він являється слухачем військового факультету зв’язку Червоної Армії в м. Ташкенті. Після закінчення військового факультету молодий офіцер Радянської Армії направляється на фронт начальником зв’язку 1368 зенітного артилерійського полку 25-ї дивізії Центрального фронту. В 1943 р. йому довелося прийняти участь в суворій важкій битві під Понирями на Курській дузі. Нажаль, в цій битві Василь Миколайович був тяжко поранений і попав у військовий шпиталь.

Після одужання в 1944 р. капітан Радянської Армії Винославський Василь Миколайович був демобілізований у зв’язку з тяжким пораненням , він повертається у свій рідний Київський політехнічний інститут студентом, із відзнакою його закінчує в 1946 році.

Після закінчення інституту його зараховують асистентом кафедри електричних мереж та техніки високих напруг. Крім педагогічної роботи в цей період (1946-1948рр.) він виконує велику і відповідальну громадську роботу, працює секретарем комітету комсомолу та членом партійного комітету КПІ.

В період 1948-1952 рр. він являється аспірантом кафедри електричних мереж, після закінчення аспірантури в 1952 р. захищає дисертацію з присвоєнням ступеню кандидата технічних наук.

Ще будучи аспірантом Василь Миколайович разом з Рибченко П.Ф. направляється для роботи на кафедрі гірничої електромеханіки недавно створеного гірничого факультету. Вони активно включились в навчальний процес, виконали значну роботу з постановки спеціальних дисциплін електротехнічного напрямку та створення відповідної лабораторії, в підготовці навчально-методичного забезпечення дисциплін для підготовки фахівців за прискореною програмою (2,5 роки), що розпочалася в цей час.

В 1953 р. він отримує звання доцента та призначається на посаду доцента кафедри гірничої електромеханіки, а з 1954 р. як завідувач кафедри очолює цю кафедру до 1988 року. За цей час кафедра тричі змінювала назву: електрифікації та автоматизації гірничих робіт, електропостачання гірничих підприємств, а потім і до тепер електропостачання.

На кафедрі значно активізується наукова робота, проводяться інтенсивно наукові дослідження з регулювання напруги в електричних мережах, удосконалення систем електропостачання шахт, розроблення спеціальних трансформаторів з регулюванням напруги під навантаженням , розробки пускових агрегатів для електросвердел та ін.

На кафедрі працює науково-дослідна група, що проводить наукові дослідження на замовлення Конотопського заводу «Красний металіст», комбінатів «Укрзахідвугілля», «Укрбурвугілля» та ін. В цей період на кафедрі зароджується школа електропостачання підприємств, яка пізніше стала відомою на терені СРСР.

З 1955 р. Винославський В.М. виконує обов’язки заступника декана, а в 1958 році призначається деканом гірничого факультету і працює ним з урахуванням структурних змін до 1988 р. ( гірничий, автоматики та приладобудування, гірничої електромеханіки та автоматики).

Для Василя Миколайовича завжди характерним був творчий підхід до виконуваних обов’язків з врахуванням актуальності проблем які є нагальними на часі. Так за його ініціативою в 1959 р. із числа студентів груп гірничих електромеханіків почалась підготовка фахівців за спеціальністю «Автоматизація і комплексна механізація гірничої промисловості», випуск якої відбувся уперше в СРСР в червні 1961 року. Значна частина випускників цього випуску в подальшому отримала наукові ступені та звання. Під керівництвом Винославського В.М. для нової спеціальності вперше в країні були розроблені навчальні плани, програми дисциплін електромеханічної , електротехнічної підготовки та з автоматизації. Авторський колектив кафедри (Винославський В.М., Рибченко П.Ф., Попович М.Г., Полянський М.О., Данильчук Г.І.) підготував та вперше в країні видав навчальний посібник «Автоматизація виробничих процесів вугільних шахт». В 1964 р. спеціальність «Автоматизація і комплексна механізація гірничої промисловості» перейменовано на спеціальність «Електрифікація і автоматизація гірничих робіт» із відповідною зміною назви кафедри.

Будучи завідувачем кафедри, деканом, та враховуючи недоліки кадрів на факультеті, залучення значної кількості викладачів із проектних, наукових організацій, Академії наук Василь Миколайович проводив значну роботу з підготовки та омолодження складу науково-педагогічних кадрів високої кваліфікації, залучення до педагогічної роботи випускників факультету.

На кафедру гірничої електромеханіки ще в 50-ті роки прийшли випускники Полянський М.О., Подаревський В.Б., Данильчук Г.І., Яснопольський В.В., Попович М.Г., Карпов С.Н., Язев В.Л., Рябенко І.С., Соловей О.І., Борисюк М.Г., пізніше, це Лепорський В.Д., Скриль В.Ф., Праховник А.В., Кононцов В.М., Пащук В.Я., Голота А.Д., Шевчук С.П., Шульга Ю.І., Лісовський В.С., Алтухов Є.І., Печеник М.В., Прокопенко В.В., Несен Л.І. та інші.

Ця тенденція продовжувалась протягом всього часу роботи Василя Миколайовича. Ним особисто було підготовлена 34 кандидати наук за його активної допомоги захищено 5 докторських дисертації.

У 1972 р. він затверджений в ученому званні професора. За високі досягнення у підготовці фахівців в 1974 р. професор Винославський В.М. одержує почесне звання «Заслужений працівник вищої школи України». Під його керівництвом на кафедрі створена наукова школа з питань електропостачання, визнана як в Україні так і за її межами. На кафедрі досліджувалися проблеми створення засобів регулювання напруги , оптимізації режимів електропостачання, систем електропостачання гірничих підприємств, апаратів бездугової комутації , розроблені підсистеми «Електропостачання» в системах АСУП для великих промислових об’єднань Білорусії та Уралу. Кафедра проводила дослідження і співпрацювала з виробничими об’єднаннями «Укрзахідвугілля», «Білорускалій», «Уралазбест», Київським інститутом автоматики», УкрНДІПроект, ВНДІВЕ, МакНДУ, Конотопським заводом «Красний Металіст» та іншими.

Кафедра підтримувала тісні зв’язки зі спорідненими кафедрами інших навчальних закладів СРСР: Московського, Свердловського, Дніпропетровського гірничих інститутів, Донецького, Тбіліського політехнічних, Криворізького гірничорудного, Комунарського гірничо-металургійного інституту та ін.

Василь Миколайович підтримував ділові та особисті стосунки з видучими вченими цих навчальних закладів. Між кафедрами факультету та цих навчальних закладів склалися сталі форми співробітництва, що допомагали у проведені наукових досліджень, удосконаленню навчального процесу узгодженню навчальних планів та програм, обміну досвідом роботи, проводились спільні: семінари, конференції тощо.

В 70-ті роки за ініціативою Винославського В.М., успішно розвивається наукове та навчальне співробітництво кафедр факультету із зарубіжними вузами. Особливо успішно в цьому плані працювала кафедра електропостачання з Вроцлавською політехнікою, Лейпцігською вищою технічною школою, з Вісмарською вищою школою, проводились сумісні наукові дослідження, конференції, обмін досвідом в навчальному процесі, читання лекцій, здійснення обміну практикою студентів, публікуються спільні результати досліджень, розробляються та захищаються ряд кандидатських дисертацій, підготовлюються три навчальні посібники та видаються як російською, так і німецькою мовами з відповідними грифами міністерств освіти.

Визнанням успіху кафедр факультету у справі підготовки спеціалістів було також те, що протягом багатьох років професор В.М. Винославський очолював гірничу секцію науково-технічної ради Мінвузу України, був членом президії навчально-методичної ради з гірничої освіти СРСР. Очолюючи гірничу секцію Василь Миколайович багато уваги приділяє вдосконаленню навчального процесу при підготовці фахівців для гірничо-добувної промисловості, узгодженню та покращенню навчальних планів та програм дисциплін, що читаються в гірничих вузах України. Він регулярно практикує виїзні відкриті засідання секцій в гірничих вузах України, на яких ведеться обмін досвідом підготовки фахівців, обговорюються проблеми гірничої освіти, вивчається стан освіти, та матеріальне забезпечення навчального процесу в конкретних вузах відбуваються зустрічі членів секції з професорсько-викладацьким колективом приймаючого вузу.

Особливою заслугою Винославського В.М. є організація роботи по створенні нової матеріально – технічної бази факультету. В період 1963 – 1966 років, коли кафедри гірничого факультету були переведенні на факультет автоматики та приладобудування, було втрачено значну частину кадрового складу кафедр та лабораторної бази, відчувався гострий дефіцит приміщень. Завдяки зусиллям колективу кафедр, з особистої ініціативи Винославського В.Н. було знайдено підтримку ректора та Вченої ради КПІ у відновленні факультету як факультету гірничої електромеханіки та автоматики. Радою Міністрів України були прийнято рішення про фінансування будівництва корпусу факультету та гуртожитку для студентів з фінансування за рахунок переважно Мінвуглепрому та Мінпромбудматеріалів.

Під керівництвом декана факультету Винославського В.М. була проведена велика організаційна робота по проектуванню, будівництву та одержанню інвестицій на будівництво. В 1974 р. будівництво навчального корпусу факультету та гуртожитку було закінчено. У корпусі розташовано та оснащено новими меблями велику кількість приміщень, аудиторій, кафедр, лабораторій, допоміжних підрозділів та інше. Розширені зв’язки кафедр з підприємствами, підтримка зв’язків з випускниками дали змогу отримати нове гірниче обладнання, електрообладнання, необхідну вимірювальну та обчислювальну техніку.

Корпус факультету № 22 (нині Інституту енергозбереження та енергоменеджменту) є дійсною пам’яткою всьому колективу факультету того часу та особисто декану факультету професору Винославському В.М., пам’ятна дошка якого зустрічає нас на вході в корпус.

Працюючи на посадах завідувача кафедри і декана факультету професор В.М. Винославський був головою ради із захисту дисертацій, головою гірничої секції республіканського будинку економічної та науково-технічної пропаганди, членом науково-технічної ради інституту «Автоматвуглерудпром».

Останні роки свого життя (з 1988 по 1992 рр.) Василь Миколайович працював професором кафедри електропостачання на факультеті електроенергетики та автоматики. Учасник Великої Вітчизняної війни, інвалід війни, професор Винославський В.М. за бойові дії та трудові досягнення нагороджений орденами Пошани, Жовтневої Революції, Вітчизняної Війни першого ступеня, 11 медалями В.М. Винославський викладав дисципліни: «Електропостачання підприємств», «Підстанції і мережі», «Вступ до спеціальності» та ін. Ним опубліковано 126 наукових робіт, зокрема монографія «Расчёт электрических распределительных сетей», чотири навчальні видання з грифом Мінвузу України. В 2005 р. Василь Миколайович за підручник «Переходные процессы в системах електроснабжения» отримав (посмертно) звання лауреата Державної премії України в галузі науки і техніки.

Успіхи колективів кафедри та факультету, які очолював професор Винославський В.М, були обумовлені не тільки його високим професіоналізмом, а його людськими якостями, створенням в колективі творчих, робочих, дружніх, доброзичливих стосунків. Йому були властиві людяність, справедливість, відкритість, сердечність, висока внутрішня культура, чуйність, небайдужість до людей, які працюють поряд, турбота про них. Він був мудрою людиною, умів чути людей, був уважний до чужої думки, для нього було характерним відчуття реальності. Не чужою була вимогливість як до співробітників факультету, так і до студентів, в той же час він не любив читати нотації, докоряти по пустяках, він звертався до совісті, боячись їх образити контролював кожне своє слово. Його любили студенти за його відношення до них, з любов’ю вони називали його «Папа Вася». Не дивлячись на те, що йому як інваліду не легко було, він був оптимістом, ні коли не скаржився на своє здоров’я, був прикладом для співробітників. Він жив за принципом: жити, мріяти, любити, бути оптимістом, робити людям добро.